11962
4
Той самой дивизии, которая создавалась украинскими националистами с громкими криками о скорой победе над Россией.
Это было практически единственное сражение, в котором участвовали галицкие вояки. После разгрома под Бродами они были деклассированы, и немцы использовали их исключительно для грязной работы карателей — жестокого подавления различных бунтов и восстаний в Польше, Словакии, Югославии.
Руководителями и высшими офицерами дивизии в основном были немцы, украинцы возглавили «Галичину» (она же «14-я гренадерская дивизия СС») в самом конце войны для сдачи подразделения американским и английским войскам.
Сражение при Бродах стало частью советской наступательной Львовско-Сандомирской операции, в результате которой немцы понесли тяжелые потери. 13 июля войска советского 1-го Украинского фронта загнали «СС Галичину» в котел в окрестностях маленького старинного городка Броды в Львовской области, и методично расстреливали окруженных из танков, артиллерии и «Катюш». 22 июля дело было закончено полным разгромом.
Сражение при Бродах стало частью советской наступательной Львовско-Сандомирской операции, в результате которой немцы понесли тяжелые потери. 13 июля войска советского 1-го Украинского фронта загнали «СС Галичину» в котел в окрестностях маленького старинного городка Броды в Львовской области, и методично расстреливали окруженных из танков, артиллерии и «Катюш». 22 июля дело было закончено полным разгромом.
Артиллерист «Галичины» Павло Грицак делился драматическими воспоминаниями о Бродовском котле, воплощение ада на земле: «…Короткая передышка — и все, что живое, рвет в последний, как оказалось, прорыв. Наша батарея все еще здесь в тылу и помогает нам огнем довольно прицельным. Бежим через луг. На нас сыплется ливень огня и железа. Это бьют 75-мм и 125-мм орудия советских танков «КВ-II» и «Т-34». Теперь понял, что значит выражение «Люди мрут, как мухи». Вскоре добегаем до железнодорожной насыпи. Я никогда не думал, что 300 метров — это так далеко. Залегаем перед насыпью. Перед нами откос метров 50, а на другой его стороне лежат красноармейцы. Их меньше, чем нас, хотя нас не больше 300. Но 5 танков…
Слышим грохот гусениц, и пять танков выезжают на насыпь. Лежим ничком близ стальных рычащих гробов. А они не стреляют, т. к. мы в мертвом пространстве. Зато дружно палит советская пехота из пулеметов, автоматов и винтовок.
«Проклятье, все назад!» — ревет близлежащий майор вермахта. Из его рта течет кровь. Душа прорыва, но и он лишь человек. Через секунду лежит уже недвижимый. У нас все, кто еще живы (а их уже совсем мало), катятся назад. Большевики стреляют густо, град железа летит нам вслед. С насыпи ведут огонь шрапнелью танки — знают, что теперь их добыча от них никуда не уйдет. Хорошая тренировка для вражеских танкистов — мы от них в 100–150 метрах и бежим во все лопатки к селу.
Лечу головой вперед в какой-то овраг. Еще раз оглядываюсь. Больше смотрим назад, чем вперед. Опять какой-то ров. Сбегаем в него и бежим по его дну гуськом. Советский танкист имеет время прицелиться. Свист, грохот — и хвост нашего «гуська» уничтожен взрывом. Летят куски солдатского мяса. Еще взрыв — «гусек» еще короче. Зажмуриваю глаза, но ноги несут вперед… Свист, грохот, горячий дым — и те, что бежали передо мной, валятся бездыханные. Я их проскакиваю и бегу далее…
Танки осторожно прощупывают село своими орудиями. А под вечер появляются отовсюду массы советской пехоты, прочесывают село и всех, кто по воле небес не убит, не покалечен, не разорван в куски, — забирают в плен.
Вечером 23 июля 1944 года из штурмана я стал военнопленным…»
Слышим грохот гусениц, и пять танков выезжают на насыпь. Лежим ничком близ стальных рычащих гробов. А они не стреляют, т. к. мы в мертвом пространстве. Зато дружно палит советская пехота из пулеметов, автоматов и винтовок.
«Проклятье, все назад!» — ревет близлежащий майор вермахта. Из его рта течет кровь. Душа прорыва, но и он лишь человек. Через секунду лежит уже недвижимый. У нас все, кто еще живы (а их уже совсем мало), катятся назад. Большевики стреляют густо, град железа летит нам вслед. С насыпи ведут огонь шрапнелью танки — знают, что теперь их добыча от них никуда не уйдет. Хорошая тренировка для вражеских танкистов — мы от них в 100–150 метрах и бежим во все лопатки к селу.
Лечу головой вперед в какой-то овраг. Еще раз оглядываюсь. Больше смотрим назад, чем вперед. Опять какой-то ров. Сбегаем в него и бежим по его дну гуськом. Советский танкист имеет время прицелиться. Свист, грохот — и хвост нашего «гуська» уничтожен взрывом. Летят куски солдатского мяса. Еще взрыв — «гусек» еще короче. Зажмуриваю глаза, но ноги несут вперед… Свист, грохот, горячий дым — и те, что бежали передо мной, валятся бездыханные. Я их проскакиваю и бегу далее…
Танки осторожно прощупывают село своими орудиями. А под вечер появляются отовсюду массы советской пехоты, прочесывают село и всех, кто по воле небес не убит, не покалечен, не разорван в куски, — забирают в плен.
Вечером 23 июля 1944 года из штурмана я стал военнопленным…»
В бой «Галичина» пошла с 11 тысячами солдат. 7 тысяч из них погибли, часть сдалась в плен. Из котла вырвалась только одна монолитная организованная группа во главе с командиром дивизии Фрайтагом, который сразу же публично обвинил в провале украинцев. Хотя историки утверждают, что во время боев из дивизии не было ни одного случая дезертирства, а вот случаи оставления немцами своих украинских однополчан на поле боя, в госпиталях и при эвакуации, были не единичными. Часть выживших выходила разрозненно, присоединяясь позднее к дивизии «Хорст Вессель», к УПА или разбегаясь по хатам.
Суммарные потери немцев ходе Львовско-Сандомирской операции составили 30 тысяч солдат убитыми и 17 тысяч пленными. Советские войска освободили Львов, большую часть области и Тернополь. Львов был взят без потерь для польской и австро-венгерской архитектуры города, вследствие бегства германского гарнизона.
Из остатков дивизии был сформирован новый состав – из числа украинцев, работавших в трудовых лагерях, но боевой уровень «Галичины» сильно упал. Не доверяя украинцам в деле больших сражений, Вермахт использовал дивизию только при подавлении восстаний, в частности Словацкого, а также в борьбе с партизанами на Балканах. Собственно «СС Галичина» начинала деятельность в качестве «антипартизанской», во Франции, Польше и на территории Украины, этим же и закончила.
5 мая формальное руководство дивизии принял на себя Павло Шандрук, который сразу стал вести переговоры о сдаче американцам и англичанам на стыке Балкан и австрийской Штирии. Следуя кодексу офицерской чести 10 мая 1945 застрелился командир дивизии бригадефюрер, немец Фриц Фрайтаг.
Сдавшиеся в плен украинцы были помещены в лагерь в итальянском Римини, где их, в основном униатов греко-католической церкви, опекал Ватикан. Большинство членов «СС Галичины» не были выданы советскому Союзу, и уплыли в Канаду формировать местную украинскую диаспору.
Суммарные потери немцев ходе Львовско-Сандомирской операции составили 30 тысяч солдат убитыми и 17 тысяч пленными. Советские войска освободили Львов, большую часть области и Тернополь. Львов был взят без потерь для польской и австро-венгерской архитектуры города, вследствие бегства германского гарнизона.
Из остатков дивизии был сформирован новый состав – из числа украинцев, работавших в трудовых лагерях, но боевой уровень «Галичины» сильно упал. Не доверяя украинцам в деле больших сражений, Вермахт использовал дивизию только при подавлении восстаний, в частности Словацкого, а также в борьбе с партизанами на Балканах. Собственно «СС Галичина» начинала деятельность в качестве «антипартизанской», во Франции, Польше и на территории Украины, этим же и закончила.
5 мая формальное руководство дивизии принял на себя Павло Шандрук, который сразу стал вести переговоры о сдаче американцам и англичанам на стыке Балкан и австрийской Штирии. Следуя кодексу офицерской чести 10 мая 1945 застрелился командир дивизии бригадефюрер, немец Фриц Фрайтаг.
Сдавшиеся в плен украинцы были помещены в лагерь в итальянском Римини, где их, в основном униатов греко-католической церкви, опекал Ватикан. Большинство членов «СС Галичины» не были выданы советскому Союзу, и уплыли в Канаду формировать местную украинскую диаспору.
Ссылки по теме:
- Дедушка-Победа
- Фотографии сталинградской битвы "раскрасил" английский ретушер
- Клятва чести и мужества: рассекречены документы о подмосковном партизанском движении
- Эхо войны: 20 находок на полях сражений
- 10 советских фильмов о войне, которые нужно показывать своим детям
Новости партнёров
реклама
Переформування та дії в Центральній Європі
5 вересня 1944 р. вийшов наказ про нове формування дивізії. До 31 грудня дивізія мала бути готовою до бойових дій.
На цей час політична ситуація навколо дивізії докорінним чином змінилася. 17 жовтня 1944 р. Гіммлер дозволив змінити назву дивізії на 14. Waffen-Grenadier-Division der SS (Ukrainische Nr.1).
28 вересня командування СС наказало перемістити дивізію до Словаччини для охорони від партизанів району біля м. Жилини, де дивізія продовжила переформування. У Словаччині місцеве населення, неприязне до комуністів, добре ставилося до дивізії. Бійці дивізії навіть взяли під свій захист словацьких робітників, яких тероризували більшовицькі партизани. 26 січня 1945 р. дивізію перекинуто до Югославії, де вона воювала з партизанами Тіто.
Пізніше дивізію перевели до Австрії, де вона брала участь у боях біля замку Гляйхенбер. Бій закінчився перемогою дивізії, і двох українців було нагороджено Залізними Хрестами 1-го класу: це поручники Володимир Козак і Остап Чучкевич. Володимир Козак 15 квітня 1945 р. на чолі свого підрозділу зняв блокаду замку Гляйхенбер, а Остап Чучкевич 6 і 8 квітня 1945 р. очолив вдалі контратаки «галичан», у ході яких вдалося відбити колишні бойові позиції.
Створення УНА та вихід із війни
Докладніше: Перша Українська дивізія Української національної армії
Карта боїв дивізії у квітні-травні 1945 біля міста Фельдбах
Наприкінці 1944 р. німці запропонували українцям створити Український Національний Комітет (УНК) як представника українського народу. Але при цьому німці наполягали на тому, щоб УНК був складовою частиною російського «Комітету Визволення Народів Росії», який очолювався генералом Власовим, від чого українці відмовилися.
12 березня 1945 р. німецький уряд визнав УНК на чолі з генералом Павлом Шандруком єдиним представником українського народу з правом організації Української Національної Армії (УНА). Командуючий УНА 15 березня був призначений Павло Шандрук, начальником штабу генерал Аркадій Валійський, а 17 березня стало початком формування УНА.
До складу регулярних частин УНА мали увійти: дивізія «Галичина», котра з 19 квітня 1945 р. дістала назву «1-ша Українська Дивізія УНА» (1 УД УНА); всі українські добровільні формування, що входили до складу різних німецьких частин і з 1943 р. мали назву «Українське Визвольне Військо» (УВВ); добровольці з числа військовополонених українців і цивільних робітників у Німеччині; батареї протиповітряної оборони, сформовані з української молоді. 7 квітня 1945 р., коли Червона армія вже захопила східні передмістя Берліна, генерал Шандрук виїхав у 1-шу УД, яка перебувала на фронті в районі Фельдбаха, й прибув туди 18 квітня. Він представив штабу майбутнього нового командира дивізії, а поки що начальника штабу, генерала Михайла Крата.
25 квітня частини дивізії були приведені до присяги на вірність Україні. 7 травня, дізнавшись про неминучу капітуляцію Німеччини о 1-й годині ночі 9 травня, генерал Шандрук наказав дивізії відійти з лінії фронту не пізніш як 8 травня і форсованим маршем перейти за річку Муру в зону окупації західних військ. Дивізійні сапери налагодили міст через ріку, яким скористалася не тільки дивізія, а й німецькі та угорські частини на відступі. Червоноармійські війська в районі Юденбурга танковим ударом розсікли дивізію на дві частини. Попри те, основна частина дивізії опинилася в англійській окупаційній зоні в районі Тамсвега, а командування УНА і меншу частину 1-ї УД інтернували американці в Радштадті.
Англійці перемістили близько 12 тис. осіб зі складу дивізії «Галичина» в табір для інтернованих в м. Шпиталь, а звідти до Італії, де вони перебували в таборах у Белларії, а з листопада 1945 по травень 1947 рр. в Ріміні[16]. Перебуваючи в Реміні, дивізійники демонстрували свій патріотизм, збираючись щодня на процедуру підняття державного прапора.[3] У травні-червні 1947 р. всі українці, за винятком 1052 осіб, що виявили бажання повернутися до СРСР, і 176, що перейшли у 2-й польський корпус генерала Андерса, були перевезені до Англії. Там їх розмістили у таборах військовополонених, де залучили до сільськогосподарських робіт. Цілковите звільнення настало наприкінці 1948 р. Колишні вояки дивізії після звільнення роз'їхалися по всьому світу у США, Канаду, Австралію, Аргентину.
На відміну від інших підрозділів, сформованих з колишніх радянських громадян, військовослужбовці «Галичини» не були видані радянському уряду, що деякі історики пояснюють впливом Ватикану[7].
А вообще почитайте целиком-https://uk.wikipedia.org/wiki/14-та_гренадерська_дивізія_Ваффен_СС_«Галичина»https://uk.wikipedia.org/wiki/14-та_гренадерська_дивізія_Ваффен_СС_«Галичина» .Будет полезно,нет там никаких "зверств" или ещё чего.
Ну и на последок- Оцінка діяльності дивізії
Докладніше: Комісія Дешена
Після закінчення Другої світової війни, протягом років лунали звинувачення у скоєнні воєнних злочинів вояками дивізії, зокрема проти поляків та євреїв. На вимогу Фонду Візенталя та деяких членів парламенту Канади у 1986 році була створена урядова комісія, відома під назвою Комісія Дешена, яка мала розслідувати факти переховування воєнних злочинців у Канаді, серед них також і колишніх вояків дивізії. Після вивчення архівних матеріалів та допиту свідків комісія у своєму офіційному рішенні від 1987 року визнала, що:
Не існувало доказів скоєння злочинів Дивізією Галичина
Членство у дивізії не могло бути підставою для судового переслідування в Канаді
Не існувало підстав для позбавлення громадянства чи переслідування ветеранів дивізії в Канаді.[18]
Учите историю,а не дерьмо из говорящего ящика!
1. Не стоит путать русских с совками.
2. Не стоит путать галичан с остальными жителями Украины.
Это вы так думаете. У казаков на этот счет другое мнение.
..."Те казаки, что воевали на стороне фашизма - как были презираемы, так ими и остались."...
Кем?
..."То что в "СС Галитчина" воевали украинцы"...
Термин "украинцы" в СССР и в Галиции понимали по-разному.
....."а в "РОА" - русские, не дает основания презирать остальной героически сражавшийся против "коричневой мрази" украинский и русский народ."....
1. "Русского народа" не бывает. Бывает русская нация. Представители русской нации воевали известно где.
2. В РККА воевал "советский народ" (в т.ч.), если вы не в курсе. И вообще, во 2МВ участвовал СССР, а не Россия.
3. "Украинский народ", это тоже какая-то неведомая зверушка.
Глумятся сейчас потомки поверженного врага. Над недвижимыми памятниками, которые ответить не могут. Это предел возможностей украинских нациков.
Для гарантированной защиты от этого следовало, конечно тотально все население Западной Украины на компост пустить, но было как-то недосуг.
Потому как родился он в Курской губернии.